Еволюційне формування бджолосімей, як цілісної біологічної одиниці проходить під впливом наявності в природі кормових запасів, а кліматичні умови ареалу розповсюдження корегують економне їх використання в процесі життєдіяльності. Окрім того, не останню позицію серед механізмів виживання займає адаптація бджіл до наявних шкідників та патогенів.
Тому в залежності від середовища існування бджоли набувають тих чи інших морфометричних і поведінкових властивостей, які їм необхідні для забезпечення збору кормів і власного розмноження. Люди з повна користуються плодами праці цих комах, але хочеться ще більше. Бажання спонукає до дій і пасічник починає активно шукати чогось нового, що максимально задовільнить його потреби. Але в природі не існує поганих бджіл, кожна порода має свої особливості і деякі з них за відсутності певних умов, взагалі можуть не проявлятись на географічній батьківщині цієї породи (наприклад – зимівля південних порід в більш північних регіонах з тривалим безоблітним періодом) і через це не завжди можна прорахувати результат інтродукції чужих бджіл. Добре якщо в наступних поколіннях отримаємо щось хороше, але з практики виходе більше навпаки.
Захоплення « кращими властивостями» чужинок може обернутись катастрофою для бджіл,рослин і людей. Візьмемо до прикладу миролюбність, кожен хотів би мати бджіл, яких можна гладити по голівці, і це до речі вагомий аргумент серед молодшої когорти пасічників – прихильників заморських порід, але науково доведено, що ця ознака прямо корелює з толерантністю до кліща. Тобто бджоли з незначною агресивністю краще зчищають з себе кліща і тому менш ним уражаються, а це в свою чергу забезпечує утримання здорових і сильних сімей, хорошу їх зимівлю, розвиток і продуктивність, а звідси менші затрати часу , коштів та сили пасічника на виробництво бджолопродукції. Звичайно не слід плутати цю ознаку з неадекватною агресивністю, що виникає при неконтрольованій міжпородній гібридизації.
Взагалі змішування місцевих порід із завізними небезпечне тим. що породжує недоброякісний матеріал. Це доведено науковцями з усього світу. Німецький вчений Ф. Руттнер писав: «… високу продуктивність міжпородних гібридів можна отримати тільки в першому поколінні. Вже з третього покоління середня продуктивність регулярно падає». В 60 – х роках минулого століття серед радянських науковців пройшло масове захоплення міжпородною гібридизацією бджіл ,яка насильно впроваджувалось на пасіках та «восторг» закінчився через три покоління, коли спортили весь вихідний матеріал і втратили аборигенних бджіл на великих територіях , а в замін отримали велику рійливість, злобливість , трутовість зросла в декілька разів, знизилось стійкість до хвороб. Виправити помилку, через особливості біології бджіл, дуже тяжко, Гіркий досвід минулого старші пасічники забули, а молоді на чужих помилках вчитись не хочуть. Та як каже народна мудрість, найкращий вчитель – власні помилки, але ціна завезення других порід надто висока. Можемо назавжди втратити те,що маємоі відродити не буде з чого.
Ви скажете в природі бджоли самі сприяють метизації своїм способом життя. Дійсно так. Російський вчений Н.И.Кривцов писав, що за відсутності ізоляції люба порода бджіл під час свого формування зазнає впливу і тиску від «сопредельных пород», але тут природа контролює і добирає протягом тривалого періоду корисні ознаки сусідніх бджіл. Нам же треба зараз, багато і найкраще, тому прочитавши красиву рекламу не думаємо ні про правдивість інформації ні про наслідки для себе і оточуючих. Що нас чикає в такому породному хаосі? Що залишимо після себе? Можливо зараз такі питання хвилюють не всіх, але відповідь на них прийде надто швидко і вона нам всім, без виключення, не сподобається. Це проходили не одні ми, але в тих країнах де зуміли вчасно зупинитись з метизацією бджіл і стали дотримуватись вимог законодавства таких проблем немає. В Україні, в даний час, реалії поки що інші. Ми маємо зрозуміти ,що бджільництво галузь, яка передбачає тісну співпрацю пасічників між собою і наукою. тому українські бджоли в руках українських пасічників.
